інтерпол, правова регламентація кримінального переслідування

котр втратили кнцевий термн збергання

Вона ще триматься холодним подихом спогадв,

Стала, як самотнсть, зайвою  непотрбною

Ця нма тиша давно вже знецнилася

Не говори вноч сво м я нкому, Не вр н темряв, н аркушу не вр. Десь в глибин рядкв народжуться звр. Вн темний з лиця. Вн схожий на кону. Не вр н темряв, н аркушу не вр. Вони чаклують врш  б ють йому поклони. Вн темний з ли

Степ довкола - правда гола. Рчка поле пропорола. Де неба синь горбами чахне, Де геть столицею не пахне, Жив Праведник на гран фолу: Бодяжив час, ростив бички, Пшеницю, крп  бурячки.

Спекла пирг. Хай думають, що свято. Цей понедлок зовсм не важкий. Я розв язала сумнв на халат. Бжи крзь лютий просто навпрошки. Бжи чимдуж. В замети  морози. Повз метушню з мен  голосв. Я вже стою босонж на пороз.

Ан згорнути, як полотно, пропахле нчними травами, Ан сховати, як молочного зуба в кишеню халатика, Ан вирвати, як набряку маквку з чорнозему божевлля, Ан спалити, як батьквську хату, де давно нхто не живе, лише тн проклять. Так, носити й

Ой закину долю нещасливу, Знов - таки взьмуся за старе: Аркуша засю блу ниву Лтерами , комами, тире. Паросл душею обгрю, Бадилини правками змцню, ¶ до жнив здйсню давншню мрю:

На подвр  маленький хлопчик з свою мамою (третй пд зд, сорок восьма квартира) гуляють серед калюж, переходять вд одн до ншо,  впасти не страшно мама мцно трима за каптур, мама дозволя залзти з гумаками у воду, мама не забороня на

Збрка, про яку мова,  поетичним вибраним, про що свдчать назви роздлв: «Портрети доби ренеса

Наталя Пасчник. Пастух бджл: збрка поезй. К.: Гамазин, 2012. 116 с. (Серя «Зона Овдя», л. графка Богдана-Олега Горобчука.

Котки сплять, натомились х лапки, Сплять ведмед, зайчата  жабки, Прамдки стоять веселков, Спи, розумничку, в щаст здоровий. Сходить сонце червоне щоранку, Пдростай же пошвидше, Богданку, Дужим й добрим, як дуб у гайочку, Мй курчавий, дин

Хто казав, що флокс не плачуть? ·хнй цвт нам губи солодить. Квти це не люди, ц пробачать. Як зламаш глку не кричить. Тльки соком зелен заплаче, Тльки листя струсить молоде. Квти це не люди, ц не плачуть, Лтнм ливнем небо загуд

Ночь, за окном пригорюнился месяц жалкий. В тихий тринадцатый год накануне свалки Мальчику снятся настурции и фиалки. Мальчику снится начало другого века, Множество проводов, фонари, аптека, Ещё - телефоны Nokia, окна Veka...

Вона звичайна жнка. День у день Охайна  примна. Не лукава. Для приятелв - жодних одкровень, Хба що разом вип' чашку кави. Коли промння сонця золотить У ваз квтв маквки червон, Пригаду життя солодку мить,

Авторський рейтинг вд 5,26 (врш)

ОСТАНН¶ НАДХОДЖЕННЯ

| |     |     |     |     |     |  |

Поетичн майстерн - Самвидав